Одного вечора захотілося всім до вечері кислої капусти, а вона – в льосі, а там – темно.

Такі часи настали! Нікого нічим не здивуєш. А дарма! У нашому світі завжди є щось незвичайне. Ось я вам про Мар’янку розповім.

Про ту Мар’янку, що влітку свою корову завжди під лісом випасала. А зараз холодно, тітка Мар’янка в місті у дочки зимує, а корову її дядько Тарас доглядає.

Та мова не про сьогоднішнє, а про давнє. Років десь із двадцять тому Мар’янка була найкрасивішою і найбіднішою дівкою в селі.

Батьки її пoмepли майже відразу, як вона школу закінчила, залишилася безпорадною сиротою. А час був непевний – початок 90-х років. Вчитися дівчині не було за що, роботи – катма. Заміж? А за кого? Всі путящі хлопці в місто подалися…

У хаті в неї – майже пустка, проте якось, коли дівчина пішла до лісу по суниці, заліз до неї злoдій. Побачив, що нема чим поживитися, пожалкував господиню. Вона з лісу – а в хаті на столі трохи грошей лежать і записка: «Вибачте, нема що у Вас красти, залишаю допомогу…» Воно, може, й смішно, а більше – гірко.

Мар’янка і на заробітки пробувала їздити, та нічого з того не вийшло. Повернулася чи з грішми, чи ні, проте з дитиною. Златкою дочку кликала, а про батька її дівчинки ніхто нічого не чув.

Жили з лісу та з городу, родичі їм рідко допомагали, бо ж у кожного свій клопіт. Сусіди часом одяг віддавали, з якого їхні діти повиростали. Мар’янка і Златка всьому раділи, за все дякували.

Роки бігли, як вода. Златка вже підлітком була, коли однієї зими, десь після Різдва, привів до них сільський голова чоловіка.

Просив пустити пожити до весни, бо це прислали в село нового вчителя географії, а попередній пішов на пенсію. Мар’янка згодилася, вчитель виявився добрим і хазяйновитим, допомагав у всьому, зі Златкою уроки робив.

Одного вечора захотілося всім до вечері кислої капусти, а вона – в льосі, а там – темно. Полізли Мар’янка із Сергієм Петровичем по капусту, він їй ліхтариком присвічував.

Набрала Мар’янка капусти в миску, вже хотіли з льоху виходити, раптом погляд чоловіка впав на велику затерту каменюку, яку Мар’янка зверху на діжку клала.

– А чим це Ви капусту закриваєте?

– Та цей камінь дуже зручний і тяжкий, ще від прабабусі лишився. А де вона його знайшла – не знаю.

– А можна на нього ближче подивитися?

– Та будь ласка.

Принесли ту каменюку до господи, вчитель довго її роздивлявся, а потім і каже:

– Треба експертизу робити, на золото це схоже.

Мар’янка засміялася і не повірила:

– Та яке там золото, проста каменюка без блиску…

Проте експертиза засвідчила, що Сергій Петрович мав рацію. Каменюка виявилася золотою.

Відтоді налагодилося життя Мар’янки, вистачило їй грошей Златку виростити, вивчити, заміж віддати.

Так що не кажіть, що в житті не буває нічого незвичайного. Трапляються дива, але зазвичай тоді, коли ми їх найменше чекаємо…

За матеріалами видання “Ого”, автор – Майя ЛОШКАРЬОВА.Джерело

Share
error: Content is protected !!