«В 14-му я був готовий віддати життя а Україну. В 19-му я зрозумів що справжній ворог не там далеко. Справжній ворог тут, під боком» — Піддубний

В 14-му я був готовий віддати життя за Україну. За братів-сестер українців. Щоб вони були Українцями.

— Щоб вільно розмовляли українською.
— Щоб не боялися голодомору, репресій, вбивств. Якими нас щедро осівали північно-східні «брати».
— Щоб були рівними у цивілізованому європейському світі.

В 19-му я зрозумів, що не збираюсь помирати за дурнів, що кличуть до себе ворога.
— Бо вони не хочуть розмовляти українською. Вони просять ворога захистити їх право розмовляти іншою мовою.
— Бо вони плачуть за «совком» та миром-дружбою з росією.
— Бо вони хочуть лишатися дикими азійцями, та не сприймають культури цивілізованого світу.

Колаборанти.

Вони того хочуть? То хай отримують.

Хай пізнають. Хай відчують! Хай відчують те, від чого ми їх вберегли тоді, на початку… І від чого вони вже втомилися. Хай побачать гвалтівника в своєму домі, хай віддадуть все добро грабіжнику. Хай бояться виходити з хати. Хай відчують голод, холод, сирість підвалів, біль від ран… Хай поживуть довгоочікуваним рускімміром хоча б з тиждень…

Може, тоді прозріють?

Якщо виживуть.

Я ж все-одно буду україномовним, патріотичним, знатиму свою історію, любитиму свою землю та лишатимусь культурною, вихованою людиною, що не опускається до рівня тупих ідіотів.

І так. Свій дім я буду захищати! Зі зброєю в руках.

СВІЙ дім!

І навіть від описаних вище дурнів. Бо справжній ворог не там, далеко, куди ми їхали ешелонами в 14-му.

Справжній ворог тут, під боком…

Василь Піддубний

Share
error: Content is protected !!